Я, знаете ли, как-то раз купила себе закладки и тут решила сорваться от реальности. Вот такая я, наркоманка, все такое. Знаю, что это не героический поступок, но что поделаешь, такая судьба. Решила я взять вика, ну так, чтобы грызло (лицо) было как у милой героиновой прелести из фильмов. И так начался мой приключенческий день.
С утра позвонила дружбану, спросила, где можно накуриться и побыть отключенной от реальности. Он мне сказал, что знает пару мест, где можно расслабиться, побаловаться и не думать о проблемах. Я сразу стала чувствовать, как мое сердце забилось от волнения. Пришлось немного подождать, пока он все организует. Никогда не знаешь, с кем имеешь дело, вот уж точно!
Наконец, он позвонил мне и сказал, что все готово. Я схватила свою сумочку и отправилась в это таинственное место. Когда я пришла, меня встретил уже знакомый скорости парень, он просто сиял от счастья, видимо, тоже решил пососать эту радость жизни под названием спидик. Спросил, хочу ли я попробовать что-то новенькое. Я, конечно же, согласилась, а вдруг это будет еще круче?
Он достал из своего кармана маленький чёрный пакетик и сказал, что внутри находится чудо-таблетка, которая сразу же расслабляет и унесет в мир грез. Я не долго думая, взяла эту магию в руку и проглотила. Сразу же почувствовала, как мое тело начинает расслабляться, а разум погружается в безоблачную гармонию.
И так я провалялась на диване весь день, наслаждаясь этой приятной ленью. Вокруг меня было все какое-то медленное и неспешное. Я смотрела на стены, и они казались живыми, играли свои разноцветные игры. Музыка, которую я включила, звучала волшебно и казалось, что каждая нота проникает внутрь меня, растворяяся в моих мыслях.
Я была полностью погружена в этот эйфорический мир, где нет места проблемам и тревогам. Мои мысли скользили, как летучие мыши, из одного образа в другой, создавая невероятные картинки. Я даже не представляю, сколько времени прошло, пока я была в этом состоянии.
| Деньги |
Наркотики |
| Ушли |
Пришли |
Но как говорится, все хорошее когда-то заканчивается. Спустя какое-то время, эффект начал спадать, и я почувствовала себя измученной и изможденной. Все вокруг стало серым и безжизненным. Мое грызло (лицо) было взъерошено, а в душе царило пустота.
«Что я делаю с собой?» – подумала я в то мгновение. Но когда находишься в этом безумном вихре, кажется, что ничего не может остановить тебя.
Я, конечно же, понимаю, что это ненормально и опасно. Но жизнь наркомана не так проста, как кажется. Она полна ловушек и соблазнов, и, к сожалению, многие из нас не в состоянии устоять перед ними.
В общем, я провела весь день, лежа на диване, плывя в своих мыслях и ощущениях. Я понимаю, что это не здорово, и я должна менять свою жизнь. Но как? Ведь когда ты одинок и безысходен, наркотики кажутся единственным выходом.
Так что если ты встретишься с наркоманом, не суди его слишком строго. Возможно, он просто пытается открыть дверь в другой мир, в котором ему кажется, что все будет лучше.
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...